Наші Контакти
+380373455074
bahrinesti@ukr.net
Наші Контакти
+380373455074
bahrinesti@ukr.net
Володимир Акатріні, керівник гурта «Юні турист-краєзнавці» ЦТКСЕУМ
Багринівка – погляд крізь століття
(1458-1914 рр.)
Перша прикмета
освіти –
знати минуле і сучасне свого народу.
Іван Франко
Хто не знає свого минулого,
той не вартий свого майбутнього.
Максим Рильський
У 2018 році минає 560 років з того часу, як в історичних документах уперше згадується село Багринівка (Bahrineşti, Băhrineşti – румунською мовою, російською мовою Багриновка та німецькою мовою Bahrinestie або Bahryniwka).
31 серпня 1458 року господар Молдови Штефан Великий та Святий своїм указом звільняє слободзею Бохрінешті монастиря Молдовіца від ряду повинностей – подвірного, роботи на господарських млинах, підвозу вина, десятини, данини від бджіл та кабанів, переслідування злодіїв, роботи у фортеці Сучава, а у разі війни, підуть, якщо піде Господар, за військом Господаря весь дохід села та праця громадян піде у фонд монастиря Молдовіца. [1, с.13-16]. Так починається історія села Бахрінешті (Багринівка), що на Глибоччині. Цікавий момент, що сам господар Молдавської землі був присутній при визначенні кордонів монастирського села. Історія села сягає глибини століть… Вірогідно, що господар Драгош Воде (1351-1353 рр.) по дорозі у місто Бая знайшов у цих місцях за 20 кілометрів від Радівців та Валовець, людей, які розмовляли такою ж мовою, мали такі ж звичаї та релігію.
У ХІV столітті території Молдавії та Буковини були зайняті татарськими ордами, які часто переходили кордони та нападали на сусідню Угорщину. Угорський король Людовик Анжуйський (з 1342 р.) здійснював проти них військові походи. Під час одного з таких походів волохи з Мармарощини під проводом свого воєводи Драгоша були в перших рядах. На звільнених від татар землях Драгош та його люди отримали дозвіл поселитися і Драгош був обраний воєводою. За молдавською легендою, ця подія відбулася під час правління угорського короля Владислава (Ласло), який сам на чолі війська, в якому були також волохи, розбив татар і відігнав їх за Дністер. За це він дозволив волохам поселитися в Мармарощині. Звідси вже король дозволив їм поселятися на незаселених, звільнених від татар землях і обрати собі за воєводу Драгоша.
Щодо першої згадки про село, знаємо, що документ датований 31 серпнем 1458 року. З книги Іоана Богдана «Documehtele lui Ştefan cel mare, volumul I, hrisoave şi cărşi domneşti 1457-1492» дізнаємось, що оригінал зберігався у Музеї Румянцева в Москві (1913 рік). На документі є мала печатка господаря Молдови Штефан Великого [1, c.15].
Ця стаття не претендує на кваліфікацію її як наукової роботи. Це лише миттєвості з історії села, хронологія та документи, де згадується село Багринівка.
17 серпня 1586 року ворник із Сучави Албу вирішує, що частина села Бахрінешті є володінням монастиря Слатина [2, с.94-95].
2 листопада 1588 року Крєчіун, ватаг із Бахрінешті, бере в борг у Тодора та Іллі 100 татарських золотих[4].
24 лютого 1594 року Кирстя, син Талашмана, продає ватагу Костину восьму частину села Бахрінешті, землі Сучавської, за 120 золотих [3, с.50-51].
18 червня 1604 року Ісак, Афтимія та Софроніє продають третину нижньої частини села Бахрінешті з місцем для ставу та млина поміщику Панул Ораш Пиркалаб та Ватаман з Сучави.
2 грудня 1605 року Думитра, дружина Костина, з синами (Костін, Мікул, Глігоріє) та сестри (Настя, Софронія, Ангеліна та Мітра) перед Настасії, онучки постельнака Кирстя, продає Орашу Талашману частину села Бахрінешті, землі Сучавської [3, с.66-67].
13 травня 1607 року Анесія, дружина Захарії Таунул, продає ватаману Орашу та дружині Маріці дві частини з будинками села Бахрінешті, землі Сучавської, за 60 срібних талерів [2, c.140].
29 травня 1620 року Ораш, державний Ворник Цара де Сус (Північна Молдова), з дружиною Марікою купує частину села Бахрінешті, землі Сучавської, від Гната, сина Тітіанеі, доньки Манчула, за 25 талерів та Маріка, донька Іліаша, онучка Манчула, продає теж пану Орашу частину цього ж села за 50 талерів [2, с.175-176].
26 травня 1642 року колишній житничар Ніколаі та Великий пітар Думітрашко домовились про володіння по частині села Бахрінешті, землі Сучавської. З цього документа дізнаємось, що до цього часу селом володіла Грамоая, а також про межі села та присутніх при написанні документа [3, с.120-121].
26 травня 1670 року вже житничар (скарбник) Ніколаі та Великий пітар Думітрашко, ще раз домовляються по-братськи володіти частинами села Бахрінешті, землі Сучавської, яке було раніше власністю Грамоаї [4, с.51-52].
31 травня 1695 року Анастасія, донька пані Дафіни, онучка Іонашка Жора, перед Дмитром Бунуш дарує монастирю Четацуя половину села Бахрінешті, землі Сучавської, на пам’ять про скарбника Ніколая та дружину Олександру. Анастасія була дружиною Георгія ІІІ Дука Воде, господаря Молдови та гетьмана Правобережної України у 1681-1684 рр. Пані Дафіна у третьому шлюбі була дружиною господаря Молдови Істратія Дабіжа Ваде. У цей час друга половина села належала матері військового начальника Строіча [4, с.84-85].
16 червня 1705 року Строічу надаються у володіння села Ітрінештії, Пріліпчеа, Кобела та півсела Бахрінешті, землі Сучавської. З цього документа дізнаємось про те, що Спетарулу Строічу всі ці села заповіла матір, котра була при смерті. При цьому був присутній священик Фадор, духівник матері Строіча [4, c.128].
8 липня 1705 року Антіох Кантемир закріплює за монастирем Четацуя половину села Бахрінешті, землі Сучавської [4, c.129].
16 січня 1708 року Сандра Ключниця з синами Урсул постельник, Георгії постельник, Антіохіє медельнічар та Гаврілуце продають ігумену монастиря Путна Калістру половину села Бахрінешті, землі Сучавської, за 150 леїв, якою володіли Строічі: «було нам дане нашою тіткою Христиною, донькою Грамоаї, дружини Статія, який був скарбником, за багато боргів… нашої тітки» [4, с.138-139].
17 липня 1710 року Ніколаі Александру підтверджує Калістрові, Радівецькому єпископу села Бахрінешті, землі Сучавської, куплений від дружини Ніколая Антіохія, колишнього ключника та синів. Це робиться для того, щоби захистити село від ігумена монастиря Четацуя (вище про це уже писалось), поки тривали судові розбори. Ворнику села та мешканцям наказано слухати єпископа [4, c.139].
28 липня 1710 року Воєвода Ніколаі Александру підтверджує монастирю Четацуя володіння над селом Бахрінешті, землі Сучавської, дарованого померлою Анастасією, дружиною воєводи Дука, також дав дозвіл і Міхалаки Негуцеторул. Також у документі написано, що хто не згідний з цим рішенням, маже подати скаргу.
12 липня 1729 року, місто Ясси. Грігоре Гіка ІІ (господар Молдови 1726-1733, 1735-1739, 1739-1741, 1747-1748 рр.) доручає логофету (державний секретар) Іллі Катаржіу вирішити питання про маєток Бахрінешті, за котрий судяться боярин Строічі і єпископ Антоній [5, c.87].
1 квітня 1740 року. Грігоре Гіка ІІ доручає Костянтину Сілеону розібратися зі скаргою ігумена монастиря Путна Ісайї про кордони володінь у селі Бахрінешті, де мав ще свою частину монастир Четацуя, та межу з селом Варниця [7, c.197].
29 липня 1741 року Грігоре Гіка ІІ пише про те, щоб ігумен та чиновники з Сучави не забували про привілеї, що надав селу господар Молдови Штефан Великий 31 серпня 1458 року.[4, с.129-130].
2 серпня 1741 року. Грігоре Гіка ІІ підтверджує володіння Георгія Пержула, його братів та його кузена Параскева на «маєтки, про які стверджували, що отримали від своїх батьків» у Бахрінешті [5, с.192-193].
У 1742 році всі частини маєтків логофета Мирона, сина ватага Костина (молдавський літописець) та дружини Іляни, доньки Іоана Могили (Іляна було онукою господаря Сіміона Могили та родичкою митрополита Київського Петра Могили), поділили між братами. Частина села Бахрінешті дісталось ватагу Йону Костину [6, c.534].
13 липня 1742 року господар Грігоре Гіка ІІ звільняє від данини села монастиря Путна, серед них Кам’янка, Купка та Бахрінешті [5, с.209-210].
У 1757 році були судові справи про права на деякі села Буковини, у тому числі й Бахрінешті [7, c.20].
25 липня 1761 року Лупул Строіч отримав урік на половину села Бахрінешті, скаржачись, що його колишні кріпаки, які посадили сади в Бахрінешті, але розійшлись по інших маєтках, приходили восени і збирали плоди [8, с.27-28].
18 травня 1762 року воєводі Григорію Іоану Калімакі поскаржився постельник Лупул Строіч, який володів половиною села Бахрінешті, що монастирі Путна та інші сусіди не знають, як платити данину. Постельник Лупул Строіч просить призупинити плату данини до свята Св. Дмитра, коли на місці й буде вирішено цій спір [8, c.28].
3 липня 1765 року воєвода Григорій Александру Гіка дає право Аніці Лупула Строіча, постельника, на володіння половиною села Бахрінешті та селами Моішень та Варниця. Платити десяту частину, з 50 вуликів – один, як данину, кожний будинок села по одному лею, а у кого нема грошей працювати по 12 днів за один будинок (6 днів улітку та 6 днів узимку) [8, c.28].
2 червня 1767 року воєвода Григорій Іоан Калімакі дає вказівку капітану Андрію з Ропчі розібратися зі скаргою Антохія, сина постельника Лупула Строіча, в тому, що кріпаки села Бахрінешті не платили данину за той рік. Андрію приписувалось розібратися та підрахувати всю данину й подати у суд всі документи [8, c.28].
За даними Рум’янцевського опису (1772-1773 рр.), у Бахрінешті, округ Берегомет, без інших уточнень було «20-вся кількість будинків», два священики, три бідні жінки, три слуги Лупула Строіча і 12 данників [9, c.338].
У результаті воєнних дій Росії та Австрії проти Туреччини у 1774 р. Буковину захопили австрійські війська. У складі Австрійської імперії (з 1867 р. Австро-Угорщини) вона перебувала до 1918 р. 1781 року цісар Йосиф II видав патент (указ), яким усі парафії та монастирі в межах австрійської Буковини було об’єднано в одну єпархію та підпорядковано Досифеєві (Дозофтієві) Хереску, єпископу Радівецькому. 12 грудня 1781 року єпископську кафедру було перенесено до Чернівців.
За даними перепису Габріеля фон Сплені (першого губернатора автономної Буковини (1774-1778 рр.), зробленого в 1775 році, Буковина була поділена на округи. Бахрінешті входило у Берегометський округ. За цими даними у селі було 3 священики та 22 селянина [10, c.11].
Данієл Веренко в книзі «Топографія Буковини під час приєднання її до Австрії» (1895 рік) згадує, що у селі збільшилась кількість сімей: з 20-ти у 1774 році до 63 сім’ї у 1784 році [10].
У книзі Михайла Якобеску «З історії Буковини» знаходимо, що у грудні 1778 року губернатор Буковини генерал Карл фон Енценберг мав розібратися з конфліктом між селом Бахрінешті та монастирем Путна. Селяни без поважних причин та документів не видавали сіно монастирю [12, c.238].
4 січня 1779 року на скаргу мазила Антохія Строіча, сина Лупула Строіча та Аніци на монастир Путна, який мав претензії на частини сіл Моішень та Варниця, губернатор Буковини генерал Карл фон Енценберг направляє для вияснення спору ігумена монастиря Путна. На місце Антохія Строіча показав урік, датований 3 липнем 1765 року. Урік давав право Аніці, дружині пустельника Лупула Строіча, на частини сіл Моішень, Бахрінешті та Варниця. На це ігумен монастиря Путна показав урік господаря Штефана Великого від 17 травня 1479 року, де якийсь Міся продав господарю село Тернаука (село було біля Бахрінешті) за 150 татарських золотих, а господар подарував монастирю Путна. Спір закінчився тим, що маєток Тернаука належить монастирю, а Антохій щоб більше не скаржився [8, c.29].
14 лютого 1782 року австрійська комісія підтверджує, що половиною села Бахрінешті володіє монастир Четацуя. Монастирю ж подарувала Анастасія, донька пані Дафіни, яка купила цю частку у вістерника Нікулая та його дружини Олександри [8, 29].
2 квітня 1782 року у Чернівцях австрійська комісія підтверджує ще раз, що половиною села Бахрінешті володіє монастир Четацуя [7, c.29].
24 жовтня 1782 року Антохій Строіч подав у австрійську комісію документи про те, що він володіє половиною села Бахрінешті від свого тата. Тато отримав село від свого діда Тодора Строіча [8, c.29].
З документа за 1783 рік дізнаємось, що селом рівними частинами володіли монастир Четацуя та Антохій Строіч. Село межувало з містом Серет, селами Байнець, Бинчешть, Мушениця, Вашківці, Черепківці, Вовчинець та маєтком Моішень. У документі знаходимо назви частин села: Бордіянка, гора Черепківка, дорога Янка (Воєвода), згадується про «три горби у лісі, де проживали цигани (лінгурарі)», сади Унгуряна та Мургула, горб Гаунос, назви потічків: Чірлівац, Кукошкоаве, Мушеніца, а також про поляну Велічка, долини Дрехуз та Чірітей. Багато з цих назв дійшли до наших днів [13, с.146-147].
11 червня 1791 року у Бахрінешті було укладено угоди між Антохієм Строічем та Тоадером Добровольським з села Борауці, сусіда монастиря Четацуя біля Ясс, про поділ села… Вирішили, що верхня частина села, яка межує з маєтками Моішень, Варниця, Байнець, залишається Антохію Строічу, а нижня частина, яка межує з маєтками Вовчинець, Вашкауци, Мушениця, Банчешті, залишається монастирю Четацуя. При цьому свідками були капітан та канцелярист Костянтин Теліман і боярин Антохій Теліман [8, c.30].
9 травня 1793 року у Константинополі патріарх з Єрусалима Анфім (1788-1808 рр.) дає у оренду частину монастиря Четацуя села Бахрінешті Тодору Мустяці за 60 турецьких золотих у рік, з правом продажу, на шість років. У іншій трактовці цього документа немає права продажу, а лише платити монастирю 60 турецьких леїв щорічно за оренду [7, c.30].
23 липня 1799 року, Чернівці. Граф Якоб Логотеті з Георгієм Дамоні разом володіли маєтками Вовчинець, половиною Бахрінешті та частиною Васкауці на Сереті, після того як шість років ними володів Тодор Мустяца [8, c.30].
Знаходимо назву села у документі від 15 квітня 1803 року, де Василь Василко констатує, що у селі Байнець немає церкви, а люди ходили до церкви в село Бахрінешті. Василь Василко просить у консисторії дозвіл на будівництво церкви… Уряд зі Львова дає дозвіл [8, c.258].
Антохій Строіч, який помирає 9 лютого 1814 року, перед смертю дарує однакові частини його власності села Бахрінешті дітям: Георгію, Манолакі, Петракі, Міхалакі та Миколі [8, c.30].
14 травня 1832 року Георгій Строіч дарує дружині Елізабет п’яту частину з половини села Бахрінешті (діти: Йоан, Маріца, Зоїца, Катаріні, Маранда та Семен) [8, с.31].
10 листопада 1834 року Петракі Строіч продає свою частину села Бахрінешті Йоану Василко за 1320 гульденів [8, c.31].
У книзі В.Ботушанського «Сільське господарство Буковини (друга половина XIX -початок XX ст.)» можемо знайти інформацію про Бахрінешті. Так, у додатку № 16 про продаж і купівлю табулярної власності є інформація про продаж у 1851 році 1/7 частини землі Катериною Георгіян за 550 флоринів Гертруді фон Айвас. З додатка № 2 дізнаємось, що у селі Бахрінешті Серетського повіту був приватний маєток – Ніколауса фон Гаферко і Строіча.
Також під час виборів до парламенту у 1871 році у курії великих приватних землевласників у Серетському повіті у селі Бахрінешті був Криштоф Якубович (додаток № 4). А у табулярних маєтках за 1907 рік знаходимо маєток Йосифа Ельгісера та Лео Франзеля – 348 га на теренах села [14].
На печатці громади Бахрінешті, як відомо з документів 1811, 1850 рр., були зображені три берези, під ними відчинені ворота та напис «1792 Wics Bahrinesty». Пізніше маємо також зображення дерева на печатці з написом «Gemeinde Bahrinestie» (1857, 1878 pp.) [15, c.238].
Про сільську церкву. Коли була побудована перша церква, відомостей нема. З документів відомо, що у 1803 році у селі була вже церква, також відомо з «Silvester» від 14 червня 1883 року, що вона згоріла 21 грудня 1857 року. 16 червня 1883 року була освячена нова церква. Парафія Четацуя з Бахрінешті існувала з 8 грудня 1870 року. У 1876 році покровителями церкви були Іоан фон Мустяца та Кріштофор фон Якубович, а парохом служив Георгій Миронович. У 1907 році покровителями були громада села Вовчинець та Йоганн Герман, парохом служив Стефан Чепішка, кантором Ізмаїл Сіретян [16].
Де і коли була розташована перша школа, де вчилися діти раніше – важко сказати. Проблемами шкільництва на Буковині за молдавського періоду опікувалася церква. Тому перші школи тут засновувалися і діяли при монастирях у Сучаві, Путні, Радівцях. Сини бояр, які хотіли здобути вищу освіту, їхали до українських шкіл у Київ та Львів чи до Західної Європи (Відень, Париж). Більшість же буковинців залишалися без освіти і були неписьменними. Школа була побудована у 1883 році та відкрита 20 вересня 1884 року [17, с.163; 18, с.143].
За даними перепису, у 1890 році в селі жили 1100 жителів, головою села був Йоан Тофан, священиком Штефан Селецький, учителем Олександр Дунік, кантором церкви Ізмаїл Сіретян.
У 1910 році в селі проживало 1226 румунів, 2 рутени, 48 євреїв, 27 німців, 94 поляків. З них 1 румун, 2 євреї та 2 поляки були ремісниками [19, c.85].
Пізніше в історії села було дві війни (1914-1918 рр., 1941-1945 рр.), румунська влада (1918-1940 рр., 1941-1944 рр.), радянська влада (1940-1941 рр., 1944-1991 рр.), репресії та депортації 1941 та 1944 рр., голодомор 1946-1947 рр., колективізація, колгосп-мільйонер «Шлях до комунізму», розцвіт та перебудова, участь наших хлопців у воєнних конфліктах у Угорщині 1956 рік, Чехословаччині – 1968 рік, Афганістані 1979-1989 рр., новітні часи 1991-2013, 2014-2017 років, дослідно-промислова розробка Багринівської площі нафти та газу.
Але це уже інша історія…
Література та джерела: