logo

Наші Контакти

+380373455074
bahrinesti@ukr.net

Школі села Багринівка 134 років

Невеличке село Багринівка, яке називають селом зелених садів та верболозів, що, за переказами, у сиву давнину мало назву Бахринешть, розташоване за сорок кілометрів від Чернівців.

Перша письмова згадка про село датується 31 серпня 1458 року (грамота Штефана чел Маре). За 560 років свого існування його не один раз захоплювали різні поневолювачі, воно вело запеклу боротьбу за своє визволення, розбудовувалося, жило і творило свою славну історію. Разом з тим, довгі століття в Багринівці не було жодного грамотного православного християнина, окрім священика та причетника.

Де і коли була розташована перша школа, де вчилися діти раніше – важко сказати. Проблемами шкільництва на Буковині за молдавського періоду опікувалася церква. Тому перші школи тут засновувалися і діяли при монастирях у Сучаві, Путні, Радівцях. Сини бояр, які хотіли здобути вищу освіту, їхали до українських шкіл у Київ та Львів чи до Західної Європи (Відень, Париж). Більшість же буковинців залишалися без освіти і були неписьменними.

На Буковині, до того як вона була анексована  Австро-Угорщиною у 1774 році, існувало декілька типів шкіл:

  • 5 панських шкіл (біля села Багринівка у місті Серет);
  • 1 єпископська школа у місті Редеуць;
  • 7 монастирських шкіл (недалеко від села у Молдовиці, Путні, Воронец);
  • парафіяльні (церковні) школи.

У цих школах могли вчитися діти і з Багринівки. У селах відвідування шкіл, зазвичай, проводилось узимку, коли закінчувались сільськогосподарські роботи. За відсутності священика заняття проводили дяки, за що й були названі «дяками на колесах», бо викладали в декількох сусідніх селах. «Дяки на колесах» та «вчителі на колесах» (у т.зв. школах -«дяківках») навчали учнів перших та других класів.

Цілком зрозуміло, що за таких умов «дяківки» були неспроможні дати освіту, яка б сприяла підвищенню культурного, інтелектуального рівня населення. У цих школах не було сталого навчального плану: дітей навчали читати за Часословом і Псалтирем, давали елементарні навички письма, лічби і церковного співу. Більшість із «дяківок», як уже згадувалось, діяли тільки в зимову пору, в той час коли закінчувалася робота, пов’язана зі збиранням урожаю. Така діяльність «дяківок» дала підставу С.Смаль-Стоцькому висловити думку, що ці «школи ледве чи заслуговують на ім’я шкіл».

По закінченні «дяківок» учні мали право навчатися у 3 та 4 класах тривіальних шкіл у містах Чернівці та Серет. Ці школи видавали сертифікат про закінчення 4 класів.

Ще 13 грудня 1811 року Навчальна комісія з Відня вимагала від Галицького керівництва надати проект з конкретними умовами створення на Буковині тривіальних шкіл. Проект розвитку початкового навчання на Буковині був переданий Галицькому керівництву 10 квітня 1813 року. У проекті пропонувалося створити 17 початкових шкіл, насамперед у Кам’янці та Черепківці, Вовчинці та Багринівці. В цих селах нараховувалося 815 дітей шкільного віку.

Основним завданням народної школи, сформульованим у державному шкільному законі від 14 травня 1869 року, було: «Дітей морально і релігійно виховувати, розвивати їх духовну чинність, давати їм необхідні знання і навички, потрібні для життя і дальшого розвитку і таким чином творити основи для підготовки гідних людей і членів суспільства». Початкова освіта стала обов’язковою та безплатною.

Школа з одним класом у селі Багринівка була побудована у 1883 та відкрита 20 вересня 1884 року, мова викладання – румунська. Ворником (головою) села в той час був Ісопеску Міхай на прізвисько Морозак.

Законом від 14 травня 1869 року було рекомендовано орієнтовні плани для загальних народних і міщанських шкіл з включенням таких обов’язкових предметів: «Во всякой школе народной повинно ученіе обнимати принаймны следующіи учебніи предметы: религію (Законъ Божій), языкъ, численіе, важнейшіи знанія изъ науки природы, землеписи и исторіи, съ особеннімъ поглядомъ на отечество и его уставъ, писаніе, науки геометрычныхъ формъ, пеніе, телесніи упражненія.

Девчата обучатися повинни также еще въ женскихъ ручныхъ роботахъ и въ домовомъ господарстве.

Объемъ, въ якомъ учебніи предметы выкладати ся маютъ, зависитъ отъ степени, на якой всякая школа дотычно числа роспоряжаемыхъ силъ учебныхъ находитъ ся. Власне отъ того же зависитъ также простиряніе оученія и на иніи тутъ непоименованніи учебніи предметы».

У ті роки вчителькою у школі працювала Катерина Мандичевська, сестра композиторів Еусебія (1857-1929) та Георгія  (1870-1907)  Мандичевських. До речі, батько Катерини, Еусебія, Георгія, Костянтина та Еразма  Мандичевських, Василь (1824-1896), був у селі священиком. Катерина складала вірші для дітей, які надсилала своїм братам, аби вони поклали їх на музику. Потім ці пісні вона вивчала з дітьми сільської школи.

Зі «Щорічника Буковинської Православної церкви» за 1887 рік дізнаємось, що вчителем у школі був Еміліан Антонович, а за 1889, 1890, 1891 роки –  Іфтіміу Преліпчеан.

 

 

За статистичними даними 1894 року, в селі проживало 114 дітей, з них 58 хлопців та 56 дівчаток. Усі 114 ­– православні румуни. У школі вчилися 78 учнів: 44 хлопчики та 34 дівчинки. Директором був призначений Олександр Дуник, який народився 2.08.1858 р. у селі Мілішеуць. Учителем релігії та місцевим священиком  був Стефан Селескі, кантором церкви –  Ісмаіл Серетіан.

У звіті  Олександра  Дуника від 9 квітня 1899 року зазначається, що у 1896/97 навчальному році в селі було 130 дітей шкільного віку, школу відвідували 117 учнів, з них 3 – німці, 106 – румуни, 2 – русини, 6 – поляків; у 1897/98 навчальному році – 154 дитини шкільного віку, школу відвідували 133; у 1898/99 навчальному році – 173 дитини шкільного віку, до школи ходив 141 учень.

Визначну роль у розвитку освіти на Буковині і в с. Багринівка зокрема відіграв професор Костянтин Мандичевський (1859-1933), уродженець цього ж села. У 1901 році королівським декретом були названі члени Вищого контрольного органу провінційного Шкільного консиліуму, в який увійшли наступні особи:

– урядовий консул, віце – мер міста Чернівці Едуард Райс,

– директор Вищої реальної православної школи Чернівців Костянтин Мандичевський;

– професор університету Степан Смаль – Стоцький.

У 1907 році у місцевій школі було побудовано ще 4 класи.

У 1910-1911 шкільному році на Буковині діяла 531 народна школа.

За статистичними даними 1913 року, у селі Багринівка існувала румунська школа, яка мала 5 класів. У ній вчився 231 учень, з яких 19 – римо-католики, 212 – православні, 2 німці, 212 румунів, 17 поляків. Класний керівник (директор) – Петричан Антон.

Як відомо, у період з 1914 по 1918 р. Буковина стала місцем бойових дій, що трагічно позначилося на процесі всього розвитку краю, а шкільництва особливо, багато шкіл було знищено або частково зруйновано чи перетворено на госпіталі, а іноді й на конюшні.

З 1918 року генеральним інспектором шкіл Буковини став Костянтин Мандичевський. На цій посаді він перебував до 15 жовтня 1922 р., а з 15 жовтня 1922 р. до 1 жовтня 1930 р. очолював бібліотеку Чернівецького університету.

Заслуговують на увагу протоколи перевірки діяльності церкви села за 1901-1924 рр., які містять інформацію про сільських дітей, кількість дівчат і хлопців, кількість тих, які відвідують школу, про саму школу (наявність учителів, класних приміщень).

Згідно зі звітом («Щорічник початкової освіти області, XIV, Чернівці») за 1929 рік головного інспектора Еміліана Сахлеану, в Багринівці була державна школа, яка мала власне приміщення, нараховувала 4 класи, проте майстерні і дитячого садочка не мала. За даними перепису, у 1929 році в селі проживало 113 хлопчиків та 129 дівчаток. З них у школу були зачислені 99 хлопчиків і 118 дівчаток. Реально школу відвідували 92 хлопчики та 104 дівчинки. Вчителями школи були: інспектор-директор Антон Петричан, який мав 35 років стажу, Іон та Домніка Чижевські –  20 років стажу та «І категорію». Вчителькою працювала також Сільвія Піцул – мала 8 років стажу, була направлена у школу на навчальний рік із села Клімауци.

З цього звіту  можемо також дізнатися, що для того, щоб учитель став спеціалістом, він повинен був здати іспит на отримання диплома нормальної школи, потім остаточний іспит  за буковинськими законами, а пізніше, через певний  час праці, іспит із предмета та педагогіки.

З матеріалів перепису від 29 грудня 1930 року (Перепис громадян Румунії , 29 грудня 1930 р., томи І та X) дізнаємось, що з 572 чоловіків, які проживали у селі, грамотними були 382 (66%), з 645 жінок грамотними були 373 (56%). З усіх сільських мешканців певну освіту мали:

– позашкільну – 42 особи,

– початкову – 640 осіб,

– спеціальну – 15 осіб,

– професійну – 7 осіб,

– університетську освіту – 1 особа.

Дітей шкільного віку було 216 (89 хлопчиків, 117 дівчаток), з яких 43 у школі не навчались.

Директором Багринівської школи до 1931 року був Антон Петричан.

З 1931 по 1937 рік директором працював Іон  Чижевський. За цій період, за даними перепису, збільшилось населення села та кількість дітей шкільного віку, у школі було 7 класів. Про вчителя та директора Іона Чижевського знаємо, що народився 14 червня 1885. Закінчив педагогічний інститут у Чернівцях у 1908 році. З газети «Foaia poporului»  за 1911 рік Іон Чижевський пройшов атестацію та здав  остаточний іспит  для вчителя. Також він був членом Товариства Румунської Культури та Літератури Буковини.

З 1937 по 1940 рік директором був Іон Крушмару. За цей період проведено капітальний ремонт школи, придбано  нове обладнання для уроків природознавства та фізики.

Як відомо, 26 червня 1940 р. СРСР звернувся до Румунії із заявою про повернення Радянському Союзові Бессарабії, а також про пе­редачу йому Північної Буковини. Вимога обґрунтовувалась прийнятим народним вічем Буковини 3 лис­топада 1918 р. рішенням про возз’єднання з Радянською Україною. 28 червня 1940 р. румунський уряд заявив про свою згоду передати СРСР Бессарабію і Північну Буковину, а вже 2 серпня вони були включені до складу УРСР (Північна Буковина і Південна Бессарабія).

До початку 1940/1941 навчального року за радянським зразком була цілком реорганізована система народної освіти в Північній Буковині. Кількість учнів у загальноосвітніх школах порівняно з 1939/1940 навчальним роком збільшилася майже вдвічі. Одразу ж після початку створення системи нової школи скасована платність навчання. У тому навчальному році до школи пішло 150 дітей. У школі працювали тоді 2 євреї, один з них, Йосиф Шлайм, вів 4 клас. Біля школи розташовувалась прикордонна застава, офіцери якої вели уроки у школі, обладнали спортивний майданчик.

У роки війни директором Багринівської школи працювала пані Морару. Точно не вдалося дізнатися, як розпочався 1941/1942 н.р. для школярів. Зі слів старожилів, багато з них, за зміни влади, навчались по 2-3 роки у одному й тому ж класі.  Кожний школяр, який навчався у школі, мав учнівський квиток, куди по завершенні кожної чверті вносились оцінки. 1942/1943 н.р. складався з 3 чвертей, вивчались такі предмети: релігія, читання, граматика, історія, географія, природознавство, математика, анатомія, каліграфія, малюнок, музика, фізичне виховання, праця. Учні отримували також оцінки за поведінку та відвідування школи.

Відразу після звільнення Чернівецької області від німецьких окупантів розпочалось інтегрування нашого регіону до системи «сталінського соціалізму». У перші повоєнні роки було створено умови для здійснення закону про загальне обов’язкове навчання. У селі проведено точний облік дітей шкільного віку, планування мережі класів, заготівлю палива для школи, забезпечення учнів підручниками, зошитами. Особливим був 1944/1945 н.р.: учні різного віку ­– ­у одному класі, нові підручники, нова мова, новий алфавіт, нова ідеологія. В ухвалі облвиконкому «Про підготовку шкіл до 1945-1946 н.р.» зазначалось, що станом на 25 серпня 1945 р. відремонтовано вже 480 шкіл, 36 будинків пристосовано під школи, закінчилось будівництво 16 нових шкільних приміщень, завезено 80% річної потреби палива. У цій ухвалі про школу села Багринівка сказано, що відремонтовано та добудовано  нове шкільне приміщення. Школа відчувала гостру потребу в забезпеченні учнів підручниками, зошитами та різним шкільним приладдям. Один підручник був на трьох учнів. Для молдавських шкіл у першому повоєнному навчальному році не отримано жодного підручника, тому учні та вчителі самі виготовляли необхідні прилади, таблиці, схеми, гербарії тощо. Залишалися проблеми з учителями для молдавських шкіл. Першим директором (завідувачем школи) у повоєнні роки була Смук Олена Дмитрівна (09.1944 – 08.1947). Вчителями тоді у школі працювали Ісопеску Тома та Топало Микола.

За роки радянської влади школа називалась по-різному: семирічна, восьмирічна, політехнічна, середня. Частину школи було добудовано до старого корпусу, збудовані новий корпус, майстерня, їдальня, спортивна кімната, котельня. За ці роки у школі працювало понад 170 вчителів, якщо підсумувати їхній педагогічний стаж, то сума складатиме понад 1200 років, відданих  вихованню та навчанню дітей.

У 1976 році відбувся перший випуск у середній школи. За 41 років функціонування середню школу закінчили понад 850 учнів. За цій період 16 учнів закінчили школи з «золотою» медаллю, 3 учня з «срібною».  Школа пишається своїми випускниками. Серед них Євген Олександрович Латий – кінодраматург, сценарист, перекладач, редактор,  Міхай Патраш – доктор економічних наук, Міхай Препелиця – поет, прозаїк, Володимир Акатріні – історик, краєзнавець.

У різні роки директорами школи були Рейхтер Михайло Е. (1947-1951 рр.), Гніп Михайло Іванович. (1951-1952 рр.), Броско Орися Іванівна (1952-1953 рр.), Горбатюк Денис Флорович (1953-1954 рр.), (Денис Флорович Горбатюк (1928-2013)народився у селі Зелений Гай Новоселицького району. Навчався у Чернівецькому педучилищі та Кишинівському університеті, на журналістському відділенні вищої партійної школи у Москві; учителював та був директором школи ( село Багринівка), а потім перейшов у журналістику)

Рубанець Петро Василович (1954-1959 рр.), Броско Мірча Миколайович (1959-1973, 1975-1979, 1987-1990 рр.), Корня Євдокія Лазарівна (1973-1975 рр.), Гринчишин Іван Миколайович (1979-1987 рр.), Акатріні Михайло Михайлович (з 1990 року).

У 2003-2005 роках Багринівська школа брала участь у міжнародному проекті, який був пов’язаний з Українським фондом соціальних інвестицій, за допомогою Всесвітнього банку було проведено реконструкцію школи. З серпня 2012 року у школі проводились  роботи за кошти Кіотського протоколу і так званих «зелених» інвестицій. У 2016 році було заміна котла та реконструкція котелень. Багато зроблено з допомогою батьків та вчителів.

Нині навчальний заклад відвідують 160 учнів, яких навчають 32 педагога. Школа укомплектована новими меблями, дидактичним та наочним матеріалом, сучасним комп’ютерним класом та майстернею. Протягом багатьох років у школі проводяться районні педагогічні семінари, проходять практику студенти Чернівецького національного університету. Вчителі та учні беруть участь у багатьох районних та обласних конкурсах, де показують  гарні результати. За підсумками діяльності за останні роки, Багринівська школа увійшла у десятку кращих шкіл району.

Швидко минає час, змінюється життя, та незмінною залишається дорога, яка уміло з’єднує в єдине вчора, сьогодні і завтра. Дорога, яка веде до школи…

 

 

Останні Новини